НАДІ́Л, у, чол.
1. Дія за значенням наділити, наділяти 1. Між людьми із давніх-давен ідуть чутки про наділ землі (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 32).
2. Ділянка землі, яку отримувала селянська сім’я для користування. Вийшовши з дворових на волю, не маючи наділу, він сяк-так справився на хату, приписався до Мар’янівської громади (Панас Мирний, III, 1954, 67); Гнат ще здалеку побачив свій наділ. Він чорнів, як і всі наділи, що були по цей бік шляху (Петро Панч, В дорозі, 1959, 46); * Образно. Ти [мати] пустила мене сиротою у світ, Та дала ще мені три недолі в наділ, Три недолі важкі, невідступні (Іван Франко, XI, 1952, 47); — І тебе запитають колись, Як літа дорогі пронеслись? Чи зробив щось корисне в житті, Чи згубив свій наділ в маятті? (Платон Воронько, Мирний неспокій, 1960, 150).