НА́ДГОЛОДЬ, присл. Без достатньої кількості їжі, не наїдаючись, відчуваючи голод. З малих літ не знав Миронців Семен достатків, жив надголодь і лише при колективізації міг вволю наїстися хліба (Дмитро Бедзик, Серце.., 1961, 62); Він не звик до ситого життя, скільки пам’ятає — жив завжди надголодь (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 104).
НАДГОЛОДЬ
Тлумачення слова