НАДАРЕ́МНИЙ, а, е, розм.
1. Який не дає наслідків; марний. Хтось пирхає зо сміху, і я відчуваю, що хвальба моя надаремна, що хлопці мають важливіші доручення (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 79);
// Який не має успіху, не досягає мети; безуспішний. Надаремна спроба.
2. Який не має серйозних причин; непотрібний. Підняття народного добробуття [добробуту], народна просвіта, — були б багато вищими завданнями для польських панів, ніж надаремна й непотрібна іграшка в полонізацію галицьких українців (Нечуй-Левицький, II, 1956, 393).