НАЧАДИТИ, джу, диш, док.
1. Напустити чаду. [Конон:] Гляди, Килино, як горітимеш — не начади!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 409).
2. Курячи, наповнити приміщення тютюновим димом. [Старшина:] Знов начадив махрою? (Марко Кропивницький, I, 1958, 499); Свирид Яковлевич відчинив вікно: — Ну й начадили, задихнутися можна (Михайло Стельмах, II, 1962, 143);
// Напускаючи чого-небудь, забруднити повітря. Мотоцикліст через хвилину вискочив з школи і помчав далі на своєму мотоциклі, начадивши на подвір’ї бензиновим димом (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 200).