НАБИТИЙ

НАБИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до набити. Набитий соломою матрац відгукувався на кожен його порух сухим шурхотом (Павло Загребельний, Спека, 1961, 14); Вранці пішов свіжий, а за день змарнів, в набитих вітром очах застигла сльоза (Василь Земляк, Гнівний Стратіон, 1960, 197); Недалеко його висить револьвер. Він набитий (Ольга Кобилянська, I, 1956, 341); Його молодший товариш теж одклав кайло.. підсунувся на купу набитої породи (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 345);
//  набито, безос. присудк. сл. На тапчані не було нікого, та зате на помості набито, мов селедців у бочці, якихось людських істот (Іван Франко, I, 1955, 79); Очі ховають ніяковість під густими сірими бровами, в яких повно набито пилюки (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 279).
♦ Битком набитий див. битком; Битком набито див. битком; Набита рука — добре натренована рука. У мене, старика, На всяке майстерство набита, бач, рука (Максим Рильський, Сад.., 1955, 57); Набитий гаманець див. гаманець; Набитий дурень див. дурень; Як набито — дуже багато. Сонце почало вже хилитися на західну половину неба, а в грушатицькій коршмі [корчмі] народу як набито (Іван Франко, VIII, 1952, 9).