НАБУЧА́ВІЛИЙ, а, е, діал. Дієпр. акт. мин. ч. до набучавіти. З поля тягло весняним вітерцем і духом набучавілої ріллі (Петро Панч, Синів.., 1959, 67); Низько занурювалися у воду набучавілі колоди (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 230).
НАБУЧАВІЛИЙ
Тлумачення слова