НАБРЯКАТИ, ає, недок., НАБРЯКНУТИ, не; мин. ч. набряк, ла, ло; док.
1. Збільшуватися в об’ємі, розпухати (від приливу крові, молока і т. ін.). В екстазі дикого ритму спітнілі обличчя танцюючих набрякали кров’ю (Ярослав Галан, Гори.., 1956, 25); На крутому чолі [Карпа] набрякла жила, виявляючи велику напруженість (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 305); Відерне вим’я рекордистки набрякло, з дійок засочилася біла роса (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 260);
// Опухати через скупчення рідини (випоту) в тканинах. Ввечері все тіло у неї розламувалося, а ноги так набрякали, що ледве віддиралися від долівки (Зінаїда Тулуб, Людолови, II, 1957, 440); Руки мої набрякли і взялись пухирями (Іван Сенченко, Опов., 1959, 256).
2. Розширюватися, роздаватися, збільшуватися в об’ємі від вологи, сирості і т. ін. Льотчик думає про те, що аеростат набрякає під дощем, важчає і, мабуть, знижується (Микола Трублаїні, III, 1956, 145); Вікна понамерзали, двері набрякли (Архип Тесленко, Вибр., 1950, 76); Земля набрякла, блистіла, як масло (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 95);
// Наливатися соками. Б рості росли, набрякали і розпускались (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 24); Набрякли бруньки, Вдяглисьв зелені мундири дерева… (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 354); * Образно. Набрякають там щастям вже зерна оті, Що зібрали ми влітку, в жнива золоті (Микола Нагнибіда, Пісня.., 1949, 13).