НАБІК, присл.
1. На правий чи лівий бік чого-небудь. Іван вирвав буряк і.. влучив її просто в хустку, аж очіпок з’їхав трохи набік (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 61); Гнат.. зайшов до кімнати в чистому вбранні з зачесаним набік темно-русим чубом (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 38);
// Відхиляючись від нормального (прямого) положення. Минули літа, а село Не перемінилось. Тілько пустка на край села Набік похилилась (Тарас Шевченко, I, 1951, 391).
2. На відстань від кого-, чого-небудь. Всі три протягли руки, але Петрусь найдужчий,.. схопив кварту сам і відбіг набік (Лесь Мартович, Тв., 1954, 150); Ант теплими очима подивився на онуку, одіклав набік комишину.. й погладив дівчину по голові (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 9).
3. Залишаючи поза увагою; не звертаючи уваги. [Вареник:] Я готов усі свої діла набік, щоб тільки Вам, Дементій Васильович, догодить (Марко Кропивницький, II, 1958, 220); Відкидаючи набік ганебно-ліберальні поради ліквідаторів, відкидаючи набік легковажне базікання народників, передові робітники твердо йшли своїм шляхом (Ленін, 20, 1950, 188).