НА́БЕРЕЖНИЙ, а, е.
1. Який міститься на березі, біля берега. Море часом досить тихе.., а часом усю набережну вулицю як дощем заливає до самих магазинів (Леся Українка, V, 1956, 203); До набережних контор підходили все нові й нові люди (Яків Баш, Вибр., 1948, 81).
2. у знач. ім. набережна, ної, жін. Берег, укріплений похилою чи стрімкою стіною з каменю, дерева і т. ін. Ледве помітні хвилі дзвеніли, розбиваючись об важке сіре каміння набережної (Вадим Собко, Вогонь.., 1947, 4);
// Вулиця на березі ріки, моря. Ось його улюблена набережна, де стоять ті будинки, на які він завжди дивиться з тугою і заздрістю (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 85).