НАБАЛДА́ШНИК, а, чол. Округла надставка або потовщення на верхньому кінці палиці. Гергардт Пешке зодягнутий у старосвітську чорну пару, з бутоньєркою в петельці, в котелку, палиця із срібним набалдашником (Юрій Яновський, I, 1954, 202);
// Оправа або потовщення на кінці деяких предметів. Урядник.. глянув на старосту, якого він весь час легенько ляскав по плечу нагаєм з кістяним набалдашником (Леонід Юхвід, Оля, 1959, 126).
НАБАЛДАШНИК
Тлумачення слова