НАБАЧИТИСЯ, чуся, чишся, док., розм. Багато побачити; надивитися. Степан за п’ять років свого слугування у Варшаві за денщика.. набачився і людей, і світу, наслухався і правди, і брехні (Любов Яновська, I, 1959, 207);
// перен. Зазнати, пережити. Від нього віє мудрістю людини, що багато набачилась і натерпілась на своєму віку (Минуле українського театру, 1953, 134); Очі в Клави східні, мигдалевидні, в них повно смутку, повно ще не прочахлого горя — видно, набачилась страхіть (Олесь Гончар, Людина.., 1960, 59).
НАБАЧИТИСЯ
Тлумачення слова