МИСЛИВИЙ 1, а, е, заст. Розумний. Пилипиха усю правду нашу знала, а ради не знаходила, хоч яка була мислива собі (Марко Вовчок, I, 1955, 223); Не тобі я, добродію, Ситий та щасливий, Друкуватиму мій гомін, Щирий і мисливий (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 56);
// Умілий. Сама наймисливіша ткаля не затче такої рясної плахти, як мати-природа заткала на диво людям ту широку долину! (Панас Мирний, IV, 1955, 316).
МИСЛИВИЙ 2, вого, чол., розм. Те саме, що мисливець
1. Була у пана псарня славна, Бо пан мисливий добрий був (Іван Франко, X, 1954, 343); І трошки перебільшує мисливий Свою вчорашню здобич «на зорі» (Максим Рильський, Весн. пісня, 1952, 104).