МИ́СЛЕННЯ, я, сер.
1. Дія за значенням мислити 1. А вже найбільша була біда Миронові з тим мисленням! Не вмів мислити та й годі (Іван Франко, I, 1955, 235); Кушнір явно не справлявся зі своїми обов’язками — не вистачало культури, широти мислення (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 547); Народний герой у Гончара — це людина сучасного способу мислення, людина широкого духовного кругозору (Про багатство літератури, 1959, 232).
2. Здатність людини мислити (у 1 знач.). Мислення — це властивість високоорганізованої матерії, а саме — властивість мозку (Логіка, 1953, 6); Мова людини нерозривно зв’язана з її мисленням (Юрій Смолич, VI, 1959, 317).