МИ́ШАЧИЙ, а, е.
1. Прикм. до миша. Коса з мишачий хвостик теліпалась з-під високої дуже шапки з вуглами та з китицями (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 232); Поблід панич, скулився, очі втупив у землю, рад би, бачиться, залізти в мишачу дірку, та ба, годі! (Іван Франко, IV, 1950, 270); — Думки твої точнісінько, яку тієї миші, що вважає, дурна, наче солонину в мишоловці для її мишачого сніданку покладено (Ігор Муратов, Буковинська повість, 1959, 17);
// Який складається з мишей. Але ж військо те, одначе, Мишаче, а не козаче (Леонід Первомайський, Казка.., 1958, 28);
// Такий, як у миші; який нагадує мишу. — Уп’яв [пан] у мене свої манюсінькі мишачі очі з-під настовбурчених рудих брів — я так і обімліла (Панас Мирний, III, 1954, 163); Наталя байдуже і дуже уважно розливала чай, її маленькі, мишачі вуха помітно горіли й здавались пом’ятими (Максим Горький, Діло Артам., перекл. за ред. Варкентін, 1950, 62); — Хай же знають вони, що таке важить у руській землі товариство. А вже як на те пішло, щоб умирати, то нікому з них не доведеться так умирати! Нікому! Не стане у них на те їх мишачої натури (Олександр Довженко, I, 1958, 259).
▲ Мишачий горошок — багатолітня трав’яниста рослина родини бобових; різновид вики.
♦ Мишача душа — полохлива людина, здатна на підлі вчинки. Великий Докучаєв!.. Мишачі душі з департаментів, скупі й лякливі, приборкували твої крила! (Микола Рудь, Гомін.., 1959, 112).
2. у знач. ім. мишачі, чих, мн. Найбільша родина ряду гризунів, до якої належать миші та пацюки.