МИ́ЛУВАННЯ, я, сер. Дія за значенням милувати. [Овлур:] О княже, в карі й милуванню ти Однаково великий! (Іван Франко, IX, 1952, 304).
МИЛУВА́ННЯ, я, сер.
1. нар.-поет., розм. Дія за значенням милуватися 1. [Настя:] Хоч і довго дожидала, замирала, дожидаючи, а діждалася-таки: і надивилася в його очі чарівні, і наслухалася любих речей, досхочу наслухалася і зазнала милування… (Марко Кропивницький, V, 1959, 205); Гіркувато пахтів любисток, — гіркий, як і все, що зводить на думку любощі, кохання, милування (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 153).
2. Дія за значенням милуватися 2. Весняною прохолодою і духом терпкої прибережної лози впивалися груди. Над головою дзвеніла пісня жайворонка. Та партизанам було не до милування весною (Микола Шеремет, В партиз. загонах, 1947, 130); Етнографічне милування, безпредметне оспівування краси природи не мають місця в творах Франка (Історія української літератури, I, 1954, 552).