МИЛОЗВУЧНИЙ

МИЛОЗВУ́ЧНИЙ, а, е. Приємний для слуху. Під голубим небом розсівалися жайворонки дрібними, милозвучними перлами (Ольга Кобилянська, II, 1956, 51); Голос жінки був напрочуд милозвучний, а літеру «р» вона вимовляла м’яко, картаво (Юрій Смолич, Світанок.., 1953, 329); Слово А. Малишка завжди сповнене глибокого, щирого почуття, воно співуче і милозвучне, палке й вогнисте (Радянське літературознавство, 5, 1962, 65);  * Образно. Для нас слово «мир» — найбільш милозвучне, найбільш прийнятне і улюблене (Павло Тичина, III, 1957, 440);
//  Який видає приємні для слуху звуки. І голосок її бринить, На флейту милозвучну схожий (Пушкін, Є. Онєгін, перекл. Рильського, 1949, 121);  * Образно. [Куліш:] А чи тута музика милозвучний прожива? (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 329).