МИЛОСТИВИЙ

МИ́ЛОСТИ́ВИЙ, а, е, без додатка і до кого. Який виявляє милість (у 1 знач.). На словах ми.. усе робимо гаразд; «я сякий, — каже інший, — я такий, я милостивий, я старцям подаю, я бідних обділяю…» (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 121); — Паничики! — промовила [Олександра] до паничів, кланяючись у землю, — будьте милостиві до моїх хлопців! (Марко Вовчок, I, 1955, 33);  * Образно. Він вирішив допомогти жінці.. Напевне, тут була не тільки одна жалість, але й потаємна віра: коли зробиш добре діло, то й до тебе милостивою буде доля (Михайло Стельмах, II, 1962, 274);
//  ірон. Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо (Тарас Шевченко, I, 1963, 324);
//  Який свідчить про милість. Милостиве слово: Милостивий учинок.
 Боже (господи) [мій] милостивий!, заст. — уживалося як вигук, що виражає здивування, захоплення, страждання і т. ін. [Настуся (вибігає заплакана з хати):] Не дає [сотник] і пообідать, В Київ проганяє. А боже мій милостивий! Що робити? (Тарас Шевченко, II, 1963, 196); Господи милостивий! Що там було товару, коней! Кавунів, динь, капусти, не сказати — возами, але горами! (Нечуй-Левицький, I, 1956, 58); Будьте милостиві, заст. — уживалося як ввічливе прохання. — Будьте милостиві, скажіть, чи скоро будете нам наділяти землю? — Післязавтра почнемо, — обізвався довгов’язий вузьколиций пан, .. непевно поглядаючи на хліборобів (Михайло Стельмах, I, 1962, 389); Милостивий пане!; Милостива пані!, заст. — уживалося як ввічливе звертання. Далі бачу, що вона вже червоніє, як жар найчервоніший, — кажу: — Я, милостива пані, думав за двісті карбованців [одкупитись] (Марко Вовчок, I, 1955, 76); — Як же вони, Левку, парафін заливають? — зацікавився пан.. — Дуже просто, милостивий пане (Михайло Стельмах, I, 1962, 98).