МИЛО 1, а, сер.
1. Тверда, напіврідка або рідка речовина — суміш жирів та лугу, що добре розчиняється у воді й уживається для миття і прання. «І що там мити?» — подумала Христя, дивлячись, як і без того тендітні та білі руки натирав панич пахучим милом (Панас Мирний, III, 1954, 154); Не мама її [сорочку] прала, а дівчата з фронтових пралень, а їм уже руки милом геть пороз’їдало… (Олесь Гончар, III, 1959, 9);
// Піна, що утворюється при розчиненні цієї суміші у воді. Хомині очі каламутні, як вода з милом (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 55); Він, ще й не втершися, ще мило на шиї та біля вух, схопив глечик і видудлив із нього, мабуть, із кварту (Андрій Головко, II, 1957, 44);
// тільки мн. Про сорти цієї речовини. Свіжий, вільний, жвавий, ґречний, Він [ведмедик] ненавидить всі мила, Умивання — нову розкіш (Леся Українка, IV, 1954, 141); Всі мила — це не що Інше, як лугові солі вищих жирних кислот (Наука і життя, 5, 1963, 14).
▲ Собаче (дике) мило, розм. — те саме, що мильнянка. Під полом лежали усякі трави і коріння: .. любисток, терлич, папороть, собаче мило (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 189); Щедро пекло сонце, толока яскравіла диким маком, деревієм, собачим милом (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 9).
♦ Без мила в душу лізти — добиватися свого лестощами, удаваною ласкавістю; Допастися (припасти), як Мартин (дурний) до мила — почавши щось робити, бути не в силі від цього одірватися. Володимир.. до смачного борщу допався, як Мартин до мила (Степан Чорнобривець, Красиві люди, 1961, 19); Пожалівшись на Кифора, на те, що припав пастух до приватної власності, як дурний до мила, попросила Параска владу зарадити біді (Володимир Бабляк, Вишневий сад, 1960, 36); Мов (як) мила ковтнув (з’їв) — про людину у поганому настрої. Пішов і пішов — мов мила ковтнув (Номис, 1864, № 3509); — Чого це ти, Чіпко, як мила з’їв? — питає [Лушня]. — Чого ти журишся? (Панас Мирний, II, 1954, 183); Проміняти (поміняти) шило на мило див. проміняти.
2. перен. Біла піна поту. [Кирило:] Як сяду було на неї [відьму], та замордаю, та як почну хвайдою маніжити, аж мило з неї клубками котиться!.. (Марко Кропивницький, II, 1958, 11); — Вгамуйся, Іване, .. Ти глянь: з тебе он уже мило падає (Дмитро Ткач, Плем’я.., 1961, 187).
♦ У мило загнати (ввігнати) кого: а) загнати коня до того, що він укрився піною. — Ти що, ніби з цепу зірвався, коня в мило загнав? — накинувся Когут на наймита (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 108); б) важкою працею знесилити людину. І раптом згадав [Тарас Демидович] ті слова, що говорив Корній Кирилович, загортаючи гроші: «В мило там тебе вгонять, Тарасе, відчуваю. Але не падай духом..» (Юрій Збанацький, Малин. дзвін, 1958, 156); Мило встає (встало) на кому — з’являється біла піна на комусь. Він одно поганяв свого Гнідка, на котрому аж мило устало (Панас Мирний, I, 1954, 282).
МИЛО 2. Присл. до милий 1. Красо України, Подолля! Розкинулось мило, недбало (Леся Українка, I, 1951, 14); І снилось так мило та любо, І я через сон говорив: Дівчино, моя ти дівчино (Степан Руданський, Тв., 1956, 57); Хусточко моя, як ти мило мені пахнеш материним сивим волоссям, її теплом, знайомим і найріднішим з дитинства… (Іван Цюпа, Назустріч.., 1958, 140); — А його княгиня! Так мило, так просто обійшлася з нами, дарма що велико пані (Нечуй-Левицький, I, 1956, 164); Так мило шуткували пасажири, Такі були вродливі всі жінки, Що мимохіть спадали в усміх щирий Зразки суворості — провідники (Максим Рильський, I, 1956, 261);
// у знач. присудк. сл., часто з інфін. На тобі, Данило, що мені не мило! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 163); Стихла буря: ясно, мило; Поле ожива (Павло Грабовський, I, 1959, 61); Вийшла мати з немовлям в садок.. Як їй мило співи колискові Та вплітати в перші сни синкові (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 29).
МИЛО… Перша частина складних слів, що відповідає слову милох 1, напр.: милорізальний, милоштампувальний і т. ін.