МУ́ШТРА, и, жін.
1. Військове навчання, що ґрунтується на механічній дисципліні й несвідомому заучуванні правил військового шикування. Зайде сонце — Катерина По садочку ходить, На рученьках носить сина, Очиці поводить: «Отут з муштри виглядала, Отут розмовляла» (Тарас Шевченко, I, 1951, 31); — Увійшов [обвинувачений] і став рівно, випроставшись, як солдат на муштрі (Борис Грінченко, II, 1963, 307); Він [підполковник], опріч муштри, штабних карт.., не знав і знати не хотів іншого ремесла (Михайло Стельмах, II, 1962, 54);
// розм. Сукупність правил військового шикування. Мав [Спориш] особливий дар власне до виучування свіжонабраних рекрутів військової муштри (Іван Франко, II, 1950, 273); — Ет, що то трудне! — розпалювавсь Йон, — я і з рушницею всю муштру знаю. Хоч — покажу? (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 243).
2. перен. Методи виховання та навчання, що ґрунтуються на механічній дисципліні та занадто суворих правилах і вимогах. На місце старої муштри, яка проводилася в буржуазному суспільстві всупереч волі більшості, ми ставимо свідому дисципліну робітників і селян.. (Ленін, 31, 1951, 252).