МУНДШТУ́К, а, чол.
1. Трубочка, за допомогою якої курять цигарки. Майстри [артілі «Гуцульщина»] виробляли такі предмети-дрібнички, як пудрениці, портсигари, шкатулки, мундштуки та ін. (Матеріали з етнографії.., 1956, 4); Суходол.. переломив її [цигарку] надвоє й одну половину вставив у мундштук (Радянська Україна, 16.VII 1961, 3);
// Частина люльки, яку курець бере в рот;
// Частина цигаркової гільзи з цупкого (компактного) паперу. Поклавши ногу на ногу, пан тільки те й робив, що чиркав сірником і затягувався пахучою цигаркою з товстим і довгим мундштуком (Спиридон Добровольський, Олов’яні солдатики, 1961, 7).
2. Деталь духового музичного інструмента, яку під час гри беруть у рот або прикладають до губ. Він довго трусив мундштуком труби, виливаючи з нього воду (Олексій Полторацький, Дит. Гоголя, 1954, 68).
3. Додаткові залізні вудила з підіймальною розпинкою біля піднебіння, за допомогою яких легше правити конем. Гасає на рудому жеребці Гнат. Сідло рипить, із мундштуків — шматками піна (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 328).