МОРО́ЧЛИВИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що клопітний 2. — Перш ніж почати з вами працю, мушу сказати вам от що: ви, певне, негаразд уявляєте собі, яку складну роботу беремо ми на себе: робота має бути морочлива, довга і, може, здаватиметься навіть нудною (Степан Васильченко, II, 1959, 227); Віті довелося зробити ще чимало в своєму невеликомц, але морочливому господарстві! (Вадим Собко, Скеля.., 1961, 68).
2. Те саме, що паморочливий 1. Перед нею мигнула блискавка, а під ногами запалась земля. Глибока, морочлива чорна безодня (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 333).
3. Те саме, що вередливий 1; капризний, примхливий. — Ой дитино, який же ти морочливий! (Марко Вовчок, VI, 1956, 337); Вже старші онуки виросли й повиходили заміж, а Онися все живе, неначе за неї й смерть забула, та все морочить і своїх, і чужих, та вередує,.. як морочлива та настирлива дитина (Нечуй-Левицький, III, 1956, 211).