МОНОТО́ННИЙ, а, е.
1. Однотонний, однозвучний. Він говорив тихо, скрипучим, монотонним голосом (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 292); В поїзді можна було поспати під монотонне перестукування коліс (Дмитро Ткач, Черг. завдання, 1951, 22).
2. перен. Позбавлений різноманітності, змін; одноманітний. Пішло потім монотонне життя на водах; пиття вод рано й вечір з музиками в додаток (Нечуй-Левицький, II, 1956, 393); На противагу поліському монотонному ландшафтові, карпатські області мальовничі, їх рельєф різноманітний (Дерев’яне зодчество України, 1949, 7).