МОНОЛОГ

МОНОЛО́Г, у, чол. Довготривала мова дійової особи літературного твору (переважно драматичного), звернена до самої себе, до інших дійових осіб або до глядача. Дай хоч дочитаю до кінця монолог, — було, кажу до його (Нечуй-Левицький, I, 1956, 608); Для розкриття думок, переживань героя Коцюбинський часто вживає так званий внутрішній монолог. Таким, наприклад, є монолог Маланки, в якому відбито мрії жінки-біднячки про щасливе життя (Історія української літератури, I, 1954, 619);
//  Виголошення думок наодинці або перед слухачами. Аж нараз арф’ярка.. бренькнула в струни і тим перервала його монолог (Іван Франко, I, 1955, 340); Надміру зворушений, Нен-Сагор спинився. Його пафосний монолог був зустрінутий загальною мовчанкою (Юрій Смолич, I, 1958, 416).