МОМЕ́НТ, у, чол.
1. Те саме, що мить; мент. Нехай життя — момент і зложене з моментів, ми вічність носимо в душі (Іван Франко, XI, 1952, 172); Вона на момент розігнулась у струнку різьблену постать і знову нахилилась (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 51); Момент — і вітрило в човні, зв’язане, скручене, безсиле (Остап Вишня, I, 1956, 185);
// чого, який. Короткий відрізок часу, коли виконується, відбувається якась дія; короткий час перебування в певному стані. Деві після моменту вагання вертається на її крик і кидається в її обійми (Леся Українка, III, 1952, 85); Той момент, коли Шевченко, повернувшись із заслання, читав своєму другові, найбільшому російському акторові Щепкіну «Неофітів», я вважаю одною з найзнаменніших і найзворушливіших сторінок в історії дружби російського та українського народів (Максим Рильський, III, 1956, 10).
2. Певний проміжок часу, етап у житті, у розвитку чого-небудь. В його душі почався новий момент життя, тільки зародок нового життя, коли з молодого пустотливого хлопця починає виходити мужній, дорослий чоловік (Нечуй-Левицький, II, 1956, 86); Переломні моменти в розвитку культури та в економіці й суспільних відносинах не завжди тотожні (Василь Еллан, II, 1958, 176).
3. Окремий бік якогось явища; супровідні умови або які-небудь обставини. Все одно, який момент викликав ту скаргу зо дна страшної глибини (Леся Українка, V, 1956, 435); — Інколи розвідникові доведеться пролежати на снігу і день, і добу, чекаючи слушного моменту (Іван Багмут, Записки.., 1961, 4).
4. спец. Числова характеристика розподілу, що мав велике значення в механіці та теорії імовірності. Момент інерції; Момент опору.