МОХ

МОХ, у, чол. Сланка спорова рослина без коріння та квітів, що росте у вогких місцях, на деревах, камінні. — Обріс мохом сірий камінь (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 83); Мох грубо встелив землю м’яким килимом і манить спочити (Гнат Хоткевич, II, 1966, 316); З дощової мряки виринув Вишневий хутір — з два десятки мазанок із зеленими від моху стріхами (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 11); З наших рослин «компасом» може бути звичайний мох. Як відомо, у лісі чи в полі дерева й каміння обростають мохом із північного боку (Вечірній Київ, 25.I 1968, 4).
♦ Мохом порости (обрости і т. ін.): а) давно забутися. Що було, то мохом поросло (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 274); Часи князів і бояр поросли мохом (Іван Франко, XVI, 1955, 184); б) постаріти. Одна на другу [ворони] позирали; Неначе три сестри старі, Що дівували, дівували, Аж поки мохом поросли (Тарас Шевченко, I, 1951, 298); Серце обросло (поросло) мохом у кого, чиє — хтось, став байдужим, бездушним. Коли б могли Вони збудить луну і розтроюдить рани В серцях людей, що мохом поросли.. Тоді б замовкли вже самі собою Кайданів брязкіт і такі слова… (Леся Українка, I, 1951, 165).