МОГИ́ЛЬНИК, а, чол.
1. Той, хто копає могили (у 1 знач.). Лариса помітила, що, окрім неї та Турбая, на кладовищі нікого немає. Лишилися тільки могильники, що закінчували підрівнювати свіжий глиняний горбик (Микола Руденко, Остання шабля, 1959, 77).
2. перен. Той, хто несе загибель кому-, чому-небудь, знищує когось, щось. Капіталізм сам створює свого могильника, сам творить елементи нового ладу .. (Ленін, 16, 1949, 307); Разом з бурхливим розвитком капіталізму зростав робітничий клас — могильник буржуазії (Комуніст України, 9, 1964, 31).
3. Стародавнє кладовище. В тих місцях, де люди жили в давні часи, залишились і до наших днів .. рештки жител і поселень, могильники і окремі поховання (Історія УРСР, I, 1953, 10); В могильниках знайдено посуд, бойові молоти, мідні прикраси (Наука і життя, 12, 1965, 4).
4. Жук, що живиться падлом і відкладає яйця на трупи дрібних звірків і птахів. Є види [жуків], які можна назвати санітарами: це — могильники, чи мертвоїди, що поїдають тканини трупів (Шкідники поля, городу та саду, 1949, 71).
5. Птах родини яструбиних, який знищує шкідливих гризунів.