МОЧИТИ, мочу, мочиш, недок., перех.
1. Робити мокрим, вологим. А як дістався [Марусяк до рідних гір] — упав на землю, і цілував її, і мочив сльозами… (Гнат Хоткевич, II, 1966, 104); Високий режисер мочив хустку рідиною зі склянки (то був чай) — і клав собі на очі, що були навдивовижу червоні й запалені (Юрій Яновський, II, 1958, 42);
// безос. Землю нещасну вдень дощиком мочить, А на ніч морозом лютим стискає (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 427).
2. Тримати у воді, у спеціальному розчині, надаючи певних якостей. Восени, звичайно, сільські ґаздині мочили в мутній воді потоку коноплі (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 84); Кремезні кожум’яки мочили.. і м’яли шкури (Зінаїда Тулуб, Людолови, I, 1957, 401).