МІТЕ́ЛКА, и, жін., розм.
1. Волоток очерету, проса і т. ін. Почорнів зелений очерет і гойдає шовковими мітелками, шепоче з мерзлою осокою (Василь Кучер, Трудна і любов, 1960, 354); [Хоменко:] У проса весь секрет — більші мітелки, більше зерна (Захар Мороз, П’єси, 1959, 184).
2. Віник з таких волотків або чогось іншого, подібного до них. Нептун же зараз взяв мітелку І вимів море (Іван Котляревський, I, 1952, 68); Вбігає покоївка Лена з пір’яною мітелкою в руці (Іван Кочерга, II, 1956, 155).