МІ́ШМА, розм.
1. присл. Те саме, що впереміш. Думки мішма йшли у неї в голові, вона почувала тільки, що нове, страшне лихо от-от упаде їй на голову (Борис Грінченко, I, 1963, 397); Мішки з цукром.. лежали мішма з дитячими ляльками й розчавленими консервними бляшанками (Юрій Смолич, II, 1958, 41).
2. у знач. ім. мішма, и, жін., рідко. Те саме, що мішанина. Вони говорили разом, одна про те, а друга про інше, і їх бесіда зливалась в якусь кумедну мішму… (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 46).