МІШЕ́НЬ, і, жін.
1. Штучна або природна ціль при навчальній та тренувальній стрільбі. У полі на стрільбищі кожен взвод зайняв своє місце. Встановили мішені (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 34); Значне місце в радянському спорті займає стрільба по рухомих мішенях, яка проводиться на спеціально обладнаній площадці — стенді (Спорт на Україні, 1958, 128);
// Об’єкт для стрільби, влучання. Термітні снаряди підпалили кілька хат, полум’я було мішенню для німців (Любомир Дмитерко, Наречена, 1959, 119); * У порівняннях. Небо над степом нависло, порешечене зоряними пробоїнами, як велетенська мішень (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 307).
2. перен. Про того, хто є предметом нападок, глузувань, переслідувань. В. Іванович мішенню своєї сатири обирає агресивну суть капіталізму, паліїв війни (Вітчизна, 3, 1961, 200); Без нього нудьгував кожен, хто хотів мати вірну мішень для своїх дотепів і жартів (Олесь Гончар, I, 1954, 480).