МІША́ТИСЯ 1, аюся, аєшся, недок.
1. З’єднуватися, зливатися з чим-небудь. Дух свіжого чаю мішався з озонованим повітрям (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 317); Потім почав [пілот] марити, слова мішалися з стогоном, в грудях його все зловісніше булькало, хрипіло (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 124);
// Втрачати чіткість обрисів; здаватися одною масою. Софія схопила книжку, розгорнула її раптово, не читаючи, дивилась на букви, що мішались їй в очах, мов у тумані (Леся Українка, III, 1952, 545).
2. Розташовуватися вперемішку з ким-, чим-небудь. Тут вже темна соснина почина мішаться з дубом, липою, клениною, усе стає густіше, густіше (Олекса Стороженко, I, 1957, 76); Козацтво мішалося з міщанами, жінки й дівчата — з козаками, і гурт за гуртом ходили з віфлеємською зіркою з двору в двір (Іван Ле, Наливайко, 1957, 77);
// Втрачаючи ясність, ставати незрозумілим, плутаним (про думки, вислови). І думки мої мішаються, і сон мене не бере; а засну — все сниться, що на волі!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 263);
// безос. Паморочитися. Йому починало в голові мішатися від тої бесіди, котра йому видалась цілковитою загадкою (Іван Франко, II, 1950, 152).
3. діал. Бентежитися (у 2 знач.), ніяковіти. Катря і та мішалася перед удовиним поглядом (Марко Вовчок, I, 1955, 186); Стрічаючися з нею поглядом, він уже не бентежився, не мішався (Іван Франко, VII, 1951, 249).
4. Пас. до мішати 11.
МІША́ТИСЯ 2, аюся, аєшся, недок., розм. Те саме, що втручатися 2. — А зась не знаєш? — обізвався Кузьма Трохимович з своєї ятки, — швець знай своє шевство, а у кравецтво не мішайся! (Квітка-Основ’яненко, II, 1956, 21); — Добро Хіврі, що її свекруха.. не мішається ні до чого (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 110); — Ні, ти, Гнате, в це діло не мішайся (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 179).