МІНО́РНИЙ, а, е.
1. Стос. до мінору (у 1 знач.). Мінорний лад (соль-мінор) надає музиці відтінку ніжної жіночності, тендітності, якоїсь просвітленості барв (Українська класична опера, 1957, 17); Похиливсь [Мамай] у задумі, бренькнув стиха, взяв кілька мінорних акордів, а далі заграв, що само спливло зараз — «Повій, вітре, на Вкраїну»… (Андрій Головко, I, 1957, 301).
2. перен., розм. Смутний, журливий. Тужливі вигуки пернатих співців ночі цілком гармоніювали з мінорним настроєм кандидата геологічних наук (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 100); Напівтемрява і журний спів настроювали глядачів на мінорний лад (Василь Минко, Ясні зорі, 1951, 186).