МЕТИКУВА́ТИЙ, а, е, розм.
1. Те саме, що метикований. Голови колгоспів — люди терті, метикуваті — одразу, уже по складу викликаних, відчули, якого характеру мас бути розмова (Іван Рябокляч, Жайворонки, 1957, 24); Його чіпкий, метикуватий від природи розум не знає втоми (Олесь Гончар, Новели, 1954, 137).
2. Такий, над яким треба добре поміркувати. Метикувата задача.