МЕТИКУВАТИ, ую, уєш, недок., розм.
1. неперех. Мати здатність міркувати, думати. — Ми з тобою — люди, що вміють метикувати (Олесь Досвітній, Гюлле, 1961, 135); — І скільки вже нас учитимуть, щоб метикували самі, щоб підходили з головою до параграфів, цифр, порад (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 109);
// Міркувати над чим-небудь; розмірковувати. Сижу [сиджу] було на призьбі та метикую, прибираючи струну до струни, голос до голосу (Нечуй-Левицький, I, 1956, 67); Надворі кілька робітників метикують над якимось пристроєм до комбайна, щось лагодять, переінакшують, переконструйовують… (Олесь Гончар, Тронка, 1963, 179); Батько ж сидять собі в задку з кумом Панасом, супряжником нашим, та й знай покурюють одну за одною, метикують, як то воно буде в тих колгоспах (Микола Олійник, Чуєш.., 1959, 726);
// Розуміти щось, догадуватися про смисл чого-небудь. — Треба ж думати, що до чого, коли й як. А не так-от — сказав та сказав!.. Треба ж таки метикувати (Олександр Довженко, I, 1958, 341);
// на (в) чому. Розбиратися в чому-небудь, розумітися на чомусь. — Він трошки метикує на політиці… (Качура, II, 1958, 377); — Поти теж потрібні. Ти думаєш, я в цім ділі не метикую? (Іван Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 63).
2. перех. Прикидати в голові; обмірковувати, обдумувати. Рахівник, не підводячи голови, готує за вчорашній день зведення у район.. Ярема метикує щось, обсмоктує (Віталій Логвиненко, Літа.., 1960, 12);
// перен. Обмірковуючи, придумуючи, здійснювати що-небудь. Того ж таки вечора писар засів за свій стіл, узяв листок паперу й перо.. і почав метикувати вірші (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 189); Навідувався до нас обласний кореспондент, про мене статтю метикував (Віталій Логвиненко, Давні роки, 1961, 28).