МЕ́ТКА, и, жін., розм.
1. Нанизаний на нитку, дріт і т. ін. ряд чого-небудь (переважно риби); низка. А то хто суне від Псла та з малою меткою окунів у руках? (Панас Мирний, IV, 1955, 207).
2. Гурт, зграя (про собак). Мов переднє військо, бігла Дичина чудна юрбою, Дикі вепрі та олені, — Мчала вслід собача метка (Леся Українка, IV, 1954, 169);
// перен. Багато кого-, чого-небудь. Метка грудок помчалася навздогінці йому. Одна улучила якраз у спину (Панас Мирний, IV, 1955, 81); У старшого нема дітей, а у меншого ціла метка — аж п’ятірко! (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 130).