МА́ЗКА, и, жін., розм., рідко. Те саме, що штукатурка. Поламлені карнизи, побиті вікна, пошпугована мазка, облуплені стовпи — все виглядало непривітним та страшним (Панас Мирний, III, 1954, 305).
МАЗКА́, и, жін., розм. Кров, що витекла з рани. Гей, хто зо мною вийде битись..? Мазкою хоче хто умитись? (Іван Котляревський, I, 1952, 93); — Сорочка.. зашкарубла, як кора на дереві, штани умазані в волячу мазку, бо кров волам пускаю (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 18); З розбитого носа йому текла червона мазка (Петро Панч, Гомон. Україна, 1954, 113).
♦ Спустити мазку кому — побити когось до крові. — Я йому спустив кулаками чимало мазки (Нечуй-Левицький, II, 1956, 145).