МА́ТЕРИН, а, е.
1. Прикм. до мати 1 1; належний матері. Катря за своєю тугою та за коханням, то й не зважала на материну журбу (Марко Вовчок, I, 1955, 214); Дбайливі руки вкривали її тепліше, і тихий материн голос казав: — Спи, моя голубко! (Борис Грінченко, Без хліба, 1958, 150); Вдягнувшись в кожушка та материні валянки, я з самого ранку притулився за хатою (Юрій Збанацький, Незабутнє, 1953, 10).
2. рідко. Те саме, що материнський 2. Раїса чула часом у серці певну ніжність, якесь материне почуття до цього знівеченого життя (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 323).