МА́СНИЦЯ, і, жін., церк. Давньослов’янське свято проводів зими, пристосоване християнською церквою до тижня перед великим постом і пов’язане зі звичаєм веселитися та готувати певні страви (млинці, вареники з сиром і т. ін.). Почекайте, варенички, прийде на вас масниця! (Українські народні прислів’я та приказки, 1955, 276); Одгуляли масницю [кріпаки] (Панас Мирний, I, 1949, 323); — Жінко! Люди говорили: Масниця зайшла; А млинців ще ми й не їли, — Може б ти спекла? (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 407); — Щось ти дуже веселий, Тимку? — На масницю уродився, — вишкірився білими зубами Тимко (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 493).
♦ Минеться (минулася, закінчиться, закінчилася і т. ін.) котові масниця — закінчиться (закінчилось) для когось безтурботне, веселе, привільне життя.
МАСНИ́ЦЯ, і, жін., рідко. Те саме, що масничка. Параска люто копнула масницю ногою так, що посудина з лускотом покотилася геть у сіни (Іван Франко, VII, 1951, 19).