МАРУ́ДНИЙ, а, е.
1. Який вимагає багато часу та зусиль (про роботу, справу тощо); клопітливий (у 2 знач.). Батько з сином беруться до марудної роботи «накладання основи»: нитки з основи проволікаються крізь зубці в берді та крізь вічка в переборах і присилюються до верстата (Леся Українка, IV, 1954, 246); — Ну, а собі, — тут Лис присів. — Я б птахоферму попросив. Хоч справа це й марудна, 3 птахами он як трудно, Та дуже я люблю пташиний спів (Петро Дорошко, Літа.., 1957, 169);
// Повільний, неквапливий (про людину).
2. Який викликає нудьгу; нудний. Бачила декого з професорів, одного (Срезневського) чула на публічній лекції, .. тільки лекція була дуже марудна (Леся Українка, V, 1956, 302); Нам було по п’ятнадцять років, і хоч книжки були ілюстровані, але ж заводитися з ними краще було десь на вільній волі, а не в цій марудній бібліотеці, де навіть весняний вітрець не міг розігнати мишачого запаху (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 35);
// Набридливий. [Марко:] Ну й марудна баба! Чорт сім пар постолів стоптав, поки пару підібрав (Захар Мороз, П’єси, 1959, 22);
// Який довго триває, наводячи нудьгу. Марудна ніч ховалася від сірого світанку (Іван Ле, Ю. Кудря, 1956, 253).