МАРТОПЛЯ́С, а, чол.
1. розм. Те саме, що вітрогін 1; жевжик (у 1 знач.). Колись Юпитер ненароком З Олимпа глянув і на нас; І кинув в Карфагену оком, Аж там троянський мартопляс… (Іван Котляревський, I, 1952, 79).
2. заст. Фокусник, акробат, блазень. Дзеркало показало їй не то мавпу, не то мартопляса, а більш якогось пелехатого велетенського павука в чепчику, з людськими очима (Нечуй-Левицький, I, 1956, 589); Приїхав [Тиміш] до Мирослава на вакації разом із мартоплясами, став мандрівним лицедієм, блазнював на базарі перед усією громадою… (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 184).