МА́РЕВНИЙ, а, е.
1. Стос. до марева (у 1 знач.); зумовлений ним. Кінець!.. Що робити? Як врятувати щастя, що виявилося таким нетривалим, примарним, як маревний оазис? (Микола Руденко, Вітер.., 1958, 152); Чи скоро вона [Каховка] вирине із-за обрію живою блакиттю свого Дніпра, могутнім розливом не маревних, а справжніх вод? (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 32);
// Який має неясні, мінливі обриси. Химерні, довгасті тіні маревними нарисами лежать на білій сосновій підлозі (Михайло Старицький, Облога.., 1961, 15); Перед очима в нього пропливали маревні каламутно-білі плями хат (Юрій Бедзик, Полки… 1959, 26).
2. Прикм. до марево 3. Опівдні маревна повінь ущерть наллє степ (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 292).