МАНИТИ

  1. ТЛУМАЧНИЙ СЛОВНИК
  2. М
  3. МА
  4. МАНИТИ
Тлумачення слова

МАНИТИ, маню, маниш, недок., перех.

1. чим і без додатка. Кликати, звати, роблячи певні знаки рукою, поглядом і т. ін. — Ось ідіть сюди. Ідіть, — манив її [Галю] і бровами і головою Власов (Панас Мирний, IV, 1955, 130); Вчителька підходила до Романа ближче й манила рукою до себе (Степан Васильченко, I, 1959, 60);
//  Вабити (принадою). Всі доярки по черзі.. випробували різні підходи до корови, манили всіма принадами, щедро розсипали перед нею найпривітніші слова (Іван І. Волошин, Місячне срібло, 1961, 260).

2. перен. Притягати до себе; вабити (у 2 знач.), приваблювати. Хотів він прогнать з-перед очей ту мрію, а мрія все стояла й манила його (Нечуй-Левицький, II, 1956, 267); Свіжість трави манила здалека, а медовий запах квітів наповнював повітря (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 156); Нас манила романтика грандіозних проектів (Олекса Гуреїв, Друзі.., 1959, 238);
//  Викликати бажання відправитися куди-небудь, бути десь, робити, переживати що-небудь. Весно, ти мучиш мене! Розсипаєшся сонця промінням, Леготом теплим пестиш, в сині простори маниш! (Іван Франко, XIII, 1954, 304); Життя кудись іде, хвилюється, як море, І манять до утіх нас устоньки дівочі… (Максим Рильський, I, 1960, 114); Манила [річка] нас спуститись вниз, Холодної води набрати (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 26);
//  безос. Уже пшеницю звезли і вимолотили, а Василя так і манило, так і тягло в поле (Панас Мирний, IV, 1955, 213);
//  Захоплювати (думки, уяву). Над Федоровою головою — безодня всесвіту, що одвіку манить людські думки (Юрій Мушкетик, Серце.., 1962, 199).
Манити очі — притягати погляд. Узькі глибокі щілини темніли внизу, вкриті тінню, і манили до себе очі своєю чарівничою свіжиною та прохолодою (Нечуй-Левицький, II, 1956, 386).

3. чим і без додатка, рідко. Вводити в оману. [Харитина:] А я манила себе надіями, хотіла сама йому признатися, дурна, дурна… (Карпенко-Карий, I, 1960, 227); Летить подорожній до того гаю в пекучому степу, а гай далі тікає.. Отак і манить, водить мара по розпеченій, потрісканій землі (Василь Кучер, Прощай.., 1957, 19).