МА́НТА, и, жін., діал. Плащ. Ой сиджу я, сиджу, на палаш приперся, манта ми [у мене] широка, полами утерся (Юрій Федькович, I, 1960, 81); Саму Галину Андріївну я бачив усього двічі і бачив обидва рази на вулиці — під наміткою, в манті (Любов Яновська, I, 1959, 437).
МАНТА
Тлумачення слова