МАНІРНИЙ

МАНІ́РНИЙ, а, е. Позбавлений простоти та природності. — Пане Ястшембський! наші вельможні панни такі манірні, такі тонні та скучні! (Нечуй-Левицький, II, 1956, 63); Увіходить немолода, носата, але манірна дама, надто пишно, але без смаку вдягнена, напудрена і нарум’янена (Іван Кочерга, II, 1956, 193); Бронко зараз же вловив фальш в Олиному манірному вигуку (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 515);
//  З витонченими манерами (у 2 знач.). Куліш манірний, красивий, самозакоханий, як завжди, пишномовно зустрів Тараса (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 396).