МАНЕ́ВРЕНИЙ, а, е.
1. Який здійснюється за допомогою маневру (у 1 знач.), без позиційних укріплень (про воєнні дії). Суворов домігся дозволу розгорнути наступ за Прутом, маючи на меті розгромити у маневрених боях армію Осман-Паші (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 244).
2. Здатний маневрувати (у 1 знач.), швидко міняти напрямок руху; рухливий. У жорстоких боях з переважаючими силами противника партизанам доводилось бути дуже гнучкими і маневреними (Микола Шеремет, Молоді месники, 1949, 46); Самохідний комбайн, обладнаний навісним копнувачем, стає більш маневреним (Зернові комбайни, 1957, 148).