МАНЕКЕ́Н, а, чол.
1. Людська фігура з дерева, пап’є-маше й т. ін. для примірювання або показу одягу тощо. Синіє в синьому промінні на галявині, як на смітнику, манекен без голови (Степан Васильченко, II, 1959, 38); Дівчата в однакових вицвілих фетрових, якогось дитячого фасону капелюшках, у пильниках з домотканого полотна, застиглі і випростані, нагадували собою манекени з другорядного магазину готового жіночого одягу (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 457); * У порівняннях. Іваницький чемно стиснув тонкі губи і сів нерухомий, величний, мов манекен з цирульні (Петро Колесник, Терен.., 1959, 124);
// перен. Про безживну, малорухливу, безвольну людину. Режисер, який з актора робить манекен, занапащає театр (Про мистецтво театру, 1954, 330).
2. спец. Дерев’яна фігура з рухливими руками й ногами, якою користуються художники для малювання різних поз людини.