МАНДРЬО́ХА, и.
1. чол. і жін., зневажл. Те саме, що волоцюга 1; бродяга. Харон, таких гостей уздрівши.., Запінивсь дуже і озливсь: «Відкіль такії се мандрьохи?» (Іван Котляревський, I, 1952, 132).
2. жін., лайл. Розпусна жінка. — Шльондра ти, а не молодиця! Мандрьоха! Потіпаха! (Олександр Ільченко, Козацькому роду.., 1958, 478).