МАНДРІВНИЦЯ

МАНДРІ́ВНИ́ЦЯ, і, жін. Жіночий рід до мандрівник. [Єгиптянин:] Се хата Ра, оселя Озіріса, притулок для мандрівниці Ізіди (Леся Українка, II, 1951, 244); Той, що просиджував в скелі віками, В скелю єлейними клиг кав річами Дівчинку Лесю, малу мандрівницю (Любов Забашта, Вибр., 1958, 59);  * Образно. Бризнула зливою Хмара-водянка, моя мандрівниця (Ярослав Шпорта, Вибр., 1958, 54);  * У порівняннях. Тижнів три буяє спека, сонце палить гаряче, як мандрівниця далека, прийде хмарка — і втече (Микола Упеник, Вітчизна миру, 1951, 98).