МА́ЯТНИК, а, чол.
1. Стрижень, який верхнім кінцем прикріплений до нерухомої точки й рівномірно коливається. В світлиці не було нікого. Тільки маятник здорового годинника нешвидко й з повагою цокав (Нечуй-Левицький, III, 1958, 38); На стіні цокали годинники. Годинників було багато, різних за розміром, з різними маятниками. Маятники заважали один одному відмінністю своїх ритмів (Олександр Довженко, I, 1958, 440); Маятник Фуко; * У порівняннях. Солдат походжав біля мосту, як маятник, туди й назад, наспівуючи якийсь марш у такт своєї ходи (Іван Ле, Клен. лист, 1960, 73); Сосни шуміли, розгойдувались, як маятники (Юрій Бедзик, Полки.., 1959, 324).
2. Колісце, що регулює хід годинника.