МАГІСТРА́Т, у, чол.
1. У Литві, Польщі й на Україні (до другої половини XIX ст.), а також у деяких західноєвропейських країнах — орган міського самоврядування; муніципалітет. Слідив [Никифор] голодними очима, як ішли До магістрату депутації просить Голодним праці (Іван Франко, XIII, 1954, 310); З-за Кожум’яцької брами виходить юрба цеховиків, що вертаються з засідання магістрату, жваво обговорюючи якусь подію (Іван Кочерга, П’єси, 1951, 125); У великих містах [України після війни 1648 р.] були магістрати (органи міського управління) (Історія УРСР, I, 1953, 241);
// Будинок міського управління. Рушив похід жінок під магістрат, а по боках жандарми (Василь Стефаник, I, 1949, 244).
2. У стародавньому Римі — державна посада консула, претора тощо, а також особа, що займала цю посаду.